Чорнобиля гіркий полин
На серце ліг незримо й тяжко,
І плине над землею дзвін
Із тихим стогоном протяжно.

26 квітня 2016 року в актовому залі Мукачівського професійного аграрного ліцею ім. Михайла Данканича було проведено вечір – реквієм «Поріс чорнобилем Чорнобиль – бідою нашою поріс». Захід організували молоді педагоги Тодавчич Маряна Омелянівна та Далекорей Неля Іванівна.

Минуло 30 років з того часу, як пролунав вибух на ЧАЕС… Мертва зона… Сьогодні ці слова відлунюють у наших серцях гірким болем.

Чорнобиль – це вже історія України. Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалося у наше життя це лячне і моторошне слово.

Воно стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. Важким колесом «прокотилася» Україною аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хв. 40 сек., коли всі спали мирним сном, над 4-м реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу: болісний, гіркий, печальний...

Важко усвідомлювати, що на твоїй з діда-прадіда землі не можна жити. Дорога, що веде в нікуди... Спорожнілі будинки з розбитими вікнами вдивляються у вічі, душу, в саме серце, наче вони кричать і благають про допомогу. Скажений вітер шугає порожніми квартирами, риплять незачинені дверцята., холодом віє пустка... Жодної живої душі, а на підвіконні залишена дитиною лялька. Вона, як згадка про щасливе минуле, як надія на добре майбутнє, як доказ страшного сьогодення.

У ці дні ми привертаємо увагу, як української так і світової громадськості до страждань людей, які зазнали і продовжують зазнавати дії радіації. Учнів необхідно інформувати про те, що атом може бути мирним, а може бути і руйнівником. Ми всі повинні пам’ятати і шанувати тих людей, які загинули під час ліквідації аварії на ЧАЕС. Ті хто залишилися в живих повинні постійно відчувати нашу вдячність, допомогу і шану.